Учні ДПТНЗ «Сумського ВПУ будівництва і дизайну» вшанували пам'ять жертв Голодомору

2015-12-02

Учні ДПТНЗ «Сумського ВПУ будівництва і дизайну»

вшанували пам'ять жертв Голодомору

Голодомор є класичним прикладом радянського

геноциду, найдовшого й наймасштабнішого

експерименту з русифікації, а саме – винищення

української нації

(Рафаїл Лемкін)

2 грудня у затишній залі бібліотеки ДПТНЗ «Сумського ВПУ будівництва і дизайну» була проведена година - реквієм «Землі моєї ревнивий біль і жаль», приурочена до роковини жахливих подій тридцятих років на Україні, пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках, пам'яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття.

Віче - реквієм розпочалося із історичної довідки вихователя гуртожитку Тетяни Кирноз: «82 роки тому по Україні гуляла смерть. Смерть без війни, без посухи чи потопу. Смерть спустошила села й хутори, і живі не встигали хоронити мертвих. Смерть мала ім'я – Голод.»

Голод 1932-33 років одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Більшовицький режим вирішив голодомором поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» на кістках мільйонів.

Розпочалася тотальна війна: людей не рубали, не стріляли – у них просто забирали всю їжу, оточили військами і спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних муках, помирають.

На Україні щохвилини вмирало від голоду 17 чоловік, за годину – тисяча, за добу – 24 тисячі. Всього загинуло більше восьми мільйонів чоловік, чи більше, точна цифра невідома. З них – близько 3 мільйонів дітей. Сходили з розуму матері.

У той рік заніміли зозулі.

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки – різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни. Загорнувши в ряднину...

А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Виступи ведучих Тетяни Іванової та Альони Назаренко супроводжувалися фактами про більшовицьку політику, історичними даними, спогадами очевидців.

До уваги присутніх бібліотекарем Аллою Кравченко була запропонована виставка літературно-документальних матеріалів «Пам'ять єднає».

Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932 - 1933 років в Україні та його наслідків.

По закінченню заходу вихователь Наталія Вірченко звернулась з побажанням до присутніх: «Нехай у кожній українській сім'ї завжди буде хліб і до хліба, та ніколи не повториться трагедія 1932-1933 років.»